[1]4 березня 2006 року на Сирецько-Печерській лінії відкрилась нова станція — „Вирлиця”. Таку назву станція отримала завдяки сусідству з однойменним мальовничим озером. Станція мілкого закладання, колонна, берегового типу (поїзди рухаються посередині тунелю) з одним підземним вестибюлем, який приєднується до підземного пішохідного переходу через проспект. Однак проектом передбачено й другий вихід – у бік озера, нині це протипожежний аварійний вихід. Довжина платформ станції 104 м, ширина – 4м.
Проектували станцію відомі архітектори В. Гнєвишев (головний архітектор),
Т. Целіковська, А. Юхновський, О. Нашивочнікова.
До введення в експлуатацію, на місці станції був резервний висадний комплекс, втім, відстань між станціями" Харківська" та "Бориспільська" виявилася завеликою і тому проектувальникам було поставлено нелегке завдання перепроектувати комплекс у повноцінну станцію метро. Звісно, попередня забудова не могла не позначитися на архітектурі станції, тому посадочна платформа має вигнуту форму. Для зарубіжних метробудівців це звичне явище, а от для Києва – вперше.
[2]Окрім цього, неординарність значною мірою стосується і міжколійної стіни, утвореної з металевих труб для прокладання кабелів. Неможливість їх облицювання без порушень габариту будівлі спонукало авторів до рішення залишити стіни не облицьованими, а лише пофарбувати у сріблястий колір типу „металік”. Щілини ж вирішили просто закрити алюмінієвим профілем блакитного кольору. Таким чином, облицьовані лише колони колійної стіни - білим мармуром. Взагалі в інтер’єрі станції багато алюмінію, що дозволило створити багату пластику поверхонь, насамперед стелі. Особливого шарму додає й срібляста стеля з рейки „Люксалон” над посадковими платформами і на центральній балці, яка нагадує хвилі озера Вирлиця.
Нетиповим наразі є й оздоблення стін, яке виконано новим сучасним матеріалом – смальтою. Поєднання смальти з бежевим мармуром та зеленим гранітом, смуги якого гармонійно переходять на візерунок підлоги – оригінальне рішення авторів-проектантів. Візерунок підлоги доповнений ще й світло-сірим гранітом. Так звана шутц-лінія, або запобіжна, на краю платформи виконана з керамічної пукльованої плитки, яка, як відомо, дозволяє краще орієнтуватися людям з вадами зору.
[3]Облицювання касового залу дещо відрізняється від облицювання платформи. Його торець виконано з розмальованого загартованого скла, що сприяє візуальному розширенню простору залу. Касовий зал гармонійно переходить до розподільчого залу, далі – перехід. Така довжина дозволила застосувати унікальний прийом освітлення: ламані світлові стрічки ніби блискавки над поверхнею вируючого озера розбігаються під стелею залів і сходяться в одну цятку. Облицювальні роботи залів виконано з довговічних матеріалів – стіни з мармуру, підлога з гранітів українських родовищ.
В цілому ж, станція має модерний вигляд, службові та технологічні приміщення будувалися відповідно до нових архітектурно-планувальних вимог, зокрема, окремі приміщення оздоблені звукопоглинаючими матеріалами, що дозволяють мокре чи вологе прибирання, або ж дезінфекцію. Подбали проектувальники й про людей з фізичними вадами та пасажирів з дитячими колясками – для них встановлені ліфти-підйомники, лави для відпочинку, які виготовлені з перфорованого іржостійкого матеріалу. Форма та колір лав гармонійно вписані в загальний інтер’єр станції. А сходи на платформу розташовані так, щоб пасажири розміщувалися там рівномірно.
Словом, найкращі і найсучасніші розробки київських проектувальників втілені саме на „Вирлиці”.