Відкрита: 19 грудня 1980 року.
Пасажиропотік: 11,2 тис.
Конструкція: колонна мілкого залягання.
Вихід у місто: через один підземний вестибюль на вулиці Межигірську та Оленівську до київського млину і деревообробного комбінату.
Архітектура
Архітектори: І. Маслєнков, Т. Целіковська, А. Крушинський, О. Працюк.
Художник: А. Міловзоров.
Станція "Тараса Шевченка" є унікальним прикладом пошуку способу перетворення утилітарної типової станції на цілісний монументальний архітектурний комплекс. Стиль центрального залу станції є перекликом з класикою 50-х із використанням національних мотивів.
Для чіткого підкреслення об’єму було використано кілька прийомів. Основна частина колійних стін облицьована червоно-коричневим мармуром, їх верхня частина – барельєфною білою керамікою із орнаментом, складеним з гілочок калини. У центрі стін кераміка утворює дві візуальні вертикалі, які обмежують тематичні композиції, пов’язані з життям і діяльністю відомого українського поета і художника.
Другим прийомом було збільшення відстані між колонами – шість метрів замість стандартних для цієї конструкції чотирьох. У зрізі колони мають складну ступінчату форму і розширені у створі з балкою. Поверхня колон та несучих балок облицьована сірим мармуром газган.
У торці центрального залу – гіпсовий барельєф Тараса Шевченка; цей великий білий прямокутник спеціально підсвічено, і він контрастує з темним оздобленням стін, завершуючи центральну вісь станції. За цим барельєфом знаходяться технологічні приміщення, входи до яких закриті високими металевими решітками чорного кольору.
Окремо треба зупинитися на освітленні. На центральній вісі залу розташовані великі люстри із плафонами з рельєфного скла. На колонах - скляні бра з боку посадочних платформ. Торцеве панно підсвітлюється софітами по 4 лампи в кожному.
Фотографії
[1]
[2]
[3]
[4]
w_dW-egimuw